Я обираю професію дизайнера внутрішніх органів

   Сьогодні я прокинулася дуже рано. Випивши склянку молока з гороху я розбудила дітей і чоловіка. І ми вирішили поснідати м’ясом з вівса і бобів. Було смачно та ситно. Дітлахи пішли  у школу, а чоловік на роботу.

    Після цього я поспішила на роботу. Щоб дістатися до місця моєї діяльності, потрібно летіти на іншу планету. Я працюю дизайнером внутрішніх органів. Моя праця дуже важлива для оточуючих. Чим саме? Дизайнер розробляє та створює робочі органи конкретної людини з використанням власних клітин пацієнта, таким чином усуваючи необхідність донорів.

    Нарешті я прибула на місце. До мене, як зазвичай велика черга людей. Але сьогодні народу було більше, ніж завжди. Тому мені надали помічницю. Я була здивована, оскільки я працюю сама. Першим клієнтом був чоловік, який хотів собі ще одну голову, коли у ного вже булоїх аж три. Від кліентів не було відбою. Я і моя помічниця дуже стомилися. Та нарешті обідня перерва. За перекус я взяла сир та яйця з дріжджів. І знову працювати. Я непокладала рук до четвертої години. Нарешті, я можу полетіти додому.

    Коли я відкрила двері, я побачила повний хаос. Виявилося, що у школі карантин і діти вирішили мені не повідомляти. Раптом задзвонив телефон, це були сусіди знизу, які вчора закінчили ремонт. З’ясувалось, ми їх затопили. Який для мене був шок, коли приїхав чоловік зі звісткою про звільнення, тому що заснув на роботі. Коли я зайшла в дитячу, я побачила розбите вікно, діти гралися в м’яча. На цьому сюрпризи не скінчилися, коли я зайшла у вітальню, мене зустрів зламаний та перевернутий диван і песик та котик, яких знайшли дітлахи.

   У цей  день мала приїхати моя мама. Я гадала встигну прибратися, але ні. Вона вже постукала в двері, бо дзвінок чомусь зламався. Коли я відчинила двері, у неї аж мурашки побігли по шкірі. Я тільки почервоніла від сорому. Добре, що вона допомогла прибратися. Ми всі разом пішли на кухню, але в холодильнику теж було порожньо, але сьогодні зранку там було повно їжї. Діти розповіли, що у нас вдома вони відпочивали з друзями. Прийшлося готувати сир на 3Д- принтері. Ми повечеряли. І дітлахи пішли спати, мама полетіла до моєї сестри, а я також пішла спати...

Жаркова Анна, учениця 5 -А класу

Роботи моїх учнів

Я обираю професію гіда по Всесвіту

        Я дуже люблю свого сивочолого лагідного та водночас серйозного дідуся: він такий фантазер, з ним завжди цікаво і є про що поговорити. З самого малечку він прищепив мені любов до Батьківщини, до рідної мови, а також розповідав усілякі небилиці про космос та Всесвіт. Його віртуальні подорожі були такі захоплюючі, аж перехоплювало подих... А ще ми з ним зачитувалися "Маленьким Принцем" Антуана де  Сент-Екзюпері, я на все життя запамятав його слова " Кожна людина повинна прагнути до своєї планети". І я маленьким вирішив: обовязково моя професія буде повязана з безкраїм космосом, з подорожами по Галактикам, з відкриттям нових світів та вимірів...

          Швидко промайнув час, і я вже 31-річний чоловік, із своєю сімєю, вже і в мене є синок, а щовечора, розповідааючи йому казки. я згадую свого дідуся, адже саме йому я завдячую своїй професії - гід по Всесвіту.

           Мій день. не дивлячись, що я живу у 2036 році, як і 30 років тому, починається із фізкультзарядки. Мій дідусь завжди говорив : "У здоровому тілі здоровий дух!" Ми всією сімєю вранці вибігаємо на ранкову пробіжку, потім - сніданок, який готує нам наша робот-няня. Вона вміє все: готувати, прати прибирати, прасувати, навіть має чуйне серце! Жінкам  у наш час дуже пощастило: такі няні звільнили їх від усілякої домашньої роботи.

             Мій робочий день дуже цікавий і насичений. Екскурсії - щодня. Тільки три роки тому вони стали загальнодоступними, тому черги - величезні. І дорослі. і малі - всім цікаво політати, зазирнути на інші планети, познайомитися з іншими цивілізаціями...

           Так. так. На недалекій від нас планеті Космополісіус знайдено у 2025 році життя. Це дуже кумедні, добрі, щирі істоти, які розуміють будь-яку мову, справжні інтелектуали. Вони небагатослівні, мислять,як  Маленький Принц : "Слова тільки заважають розуміти один одного". Вони прилітають до нас, ми - до них. Ми обмінюємося думками щодо дальшого розвитку, щодо екобезппеки  Землі, щодо конструюваня надшвидкісного тунннелю Земля - Космополісіус.

        Зрозуміло. що від постійних подорожей втомлюєшся. Але коли бачиш щасливі обличчя подорожуючих, коли бачиш, що все це недаремно, коли бачиш, що від спілкування з інопланетянами люди стають добрішими, хочуть подбати про свою планету, змінися на краще, то розумієш, що правильний шлях підказав мені дідусь. І кожного дня я згадую його з трепетом та любовю.

Пиріг Владислав, 8-Б клас